Гуморпедія

наст. стор.> N 123: Розповідь про соціальні мережі та лівих
Дискусія в соцмережі при участі ліваків
Василь пише пост:
"Я вважаю, що бити жінок - це неприпустимо."
Коментарі:
Олена: Василь, Ви мерзотник і женоненависник. Не очікувала від Вас такого.
Василь: Олена, з чого Ви це взяли? Я навпаки дуже люблю жінок.
Олена: Я бачу, як ви нас любите. Я не сліпа. У Вас в пості слова "бити жінок". Такі як Ви, Василь - це просто ганьба сучасного людства.
Василь: Олена, якщо Ви прочитаєте мій пост ще раз, то помітите, що я як раз проти насильства.
Ніна: Олена, він думає, що приписавши до свого величезного мізогіного тексту слово "неприпустимо", може обдурити читачів. Типовий чоловічий шовінізм.
Олена: Василь, Ви вважаєте, що якщо я дівчина, то не вмію читати? Поспішаю Вас розчарувати. У мене вища освіта. Я психолог світового рівня. Мене весь Крижопіль знає. А чого домоглися в житті Ви? Будівельник? Бидло, не здатне бачити далі головки власного члена!
Василь: Я дійсно власник будівельної компанії, але чому Ви вважаєте, що цей факт мене принижує?
Катя: Оленка, не гай часу на цю мерзоту! Він все одно нічого не зрозуміє.
Таким тільки кастрація допоможе.
Галина: От так його, Оленка! Вріж виродку!
Світлана: Дівчата, давайте подамо в суд на цю мерзоту! Скільки можна залишати їх безкарними? !!!
Василь: Все. Умовили. Відмовляюся від своїх слів.
Олена: Тобто тепер Ви хочете сказати, що бити жінок добре? Я так і знала, що ви прихований насильник і педофіл !!! Правильно Світлана запропонувала подати на Вас до суду. Я вже зробила скріншоти нашої бесіди. Чекай тепер порядку, гнида!
Василь: Ви з глузду з'їхали? Який я вам педофіл ?! У мене дві доньки!
Олена: Тобто у вас в родині як мінімум три жертви насильства? Дружина і дві доньки. Бідні дівчата. Уявляю, як Ви їх мучите !!!
Ольга: Олена, я Ольга - дружина Василя. Мій чоловік прекрасна добра людина і чудовий батько. Будь ласка припиніть це цькування.
Олена: Ольга, у Вас стокгольмський синдром. Хоча як мати, Ви просто зобов'язані захистити себе і доньок від домашнього тирана. Я кожен день допомагаю жінкам, змушеним через це пройти. Допоможу і Вам. Але для цього Вам треба зважитися на вчинок, взяти дівчат і піти подалі від абьюзера.
Світлана: Дівчата, вступайте в мою групу "Захистимо Ольгу і доньок!". Збір коштів на адвоката на мою карту.
Ольга: прошу Вас, Олена та Світлана, залишити мою сім'ю в спокої.
Олена: Дівчата, схоже все гірше, ніж я думала. Ольга не могла б таке написати. Впевнена, за неї пише чоловік. Господи, сподіваюся вона ще жива. Хто знає їх адресу? Треба терміново дзвонити в поліцію !!!
Міла: у мене тітка в прокуратурі. Я їй вже написала.
Олена: Дякую, Міла. Сподіваюся, його посадять років на двадцять.
Катя: Він же через двадцять років вийде і знову візьметься за своє. Тільки кастрація !!!
Олена: Нічого. З нього в тюрмі швидко дівчину зроблять. Зрозуміє, як нам.
Модератор соцмережі: аккаунт Василя закритий на місяць за розпалювання ненависті. N 122: Розповідь про паління
ДИВІТЬСЯ, ВІН КУРИТЬ!
(гумореска)
Багато тепер пишеться й говориться про шкідливість куріння. Якщо зібрати всі матеріали —
вийшла б чималенька купа. Цікаво, що конкретного вирішення цієї глобальної проблеми не
пропонує ніхто.
Я ж позбувся згубної звички швидко і безболісно. Відзначу, що досягнення медицини або
екстрасенси тут ні при чому. Не вірите? А справа ось у чому. Поїхав якось у службових справах в
один районний центр. А там існувала традиція, чи заходи керівництва стосовно курців. Суть у тому,
що кожен вівторок вважався днем вільним від тютюну. Ніяких, штрафів, заборон чи обмежень,
просто всі знали — раз у тиждень був день некурців. Цікаво, що всі чемно дотримувались цього
правила. Приїхав я туди у понеділок ввечері, отже про місцеві нововведення знати ніяк не міг. А у
вівторок зранку... Вийшов собі на вулицю й закурив. Чимчикую, смачно затягуючись. А на мені
кожен перехожий спиняє докірливий погляд. І красномовно вивчає. Я зніяковів і кинув цигарку, але
запалити все ж кортить. Витягнув нову. Не встиг зробити й кількох затяжок, як почув з усіх усюд
несамовите: “Дивіться, він курить!” І стільки у цій фразі здивування і зневаги, ніби я щось негідне
вчинив. Неможливо описати те, що зі мною трапилося, але палити мені більше не захотілось. Я
погано спав. Всю ніч на мене показували пальцем, і примовляли, ніби знущаючись: “Дивіться, він
курить!” Наступного дня, у середу я виглядав блідим і виснаженим. У кишені спокійнісінько лежала
надпочата пачка “Прими”, однак бажання курити вивітрилось. Викинув її у найближчий смітник і
добре вчинив. Адже цього дня і в усі наступні так і не побачив на вулицях, ані в установах цього
містечка курців. Однак цей факт мене вже аніскілечки не дивував...
У наступне відрядження вже збираюся разом з напарником. Він запеклий курець, щодня по дві
пачки вицмулює. Але ніяк не може повірити в чудодійність цього прогресивного методу. Що ж —
побачимо, якої пісні він заспіває почувши докірливе “Дивіться, він курить”.
м. Червоноград. N 121: Розповідь про колектив
ШОСТЕ ВІДЧУТТЯ
-- Гумореска --
Кабінет у нас просторий – шість чоловік працює. Злагоджений і дружний колектив, виробничі
завдання завжди виконуємо й перевиконуємо, премії отримуємо. Одне слово, ідилія.
Звичайно, ми були б дурні, якщо на роботі тільки роботою займалися. Благо, у кожного свій
комп`ютер і доступ до інтернету. Можливостей, скільки завгодно, хотілося б тільки чимось
ексклюзивним займатися.
Великокаблученко у нас експерт з юридичних питань. Колись «погорів» на оборудці з
нерухомістю, відтак закінчив чимало різних спецкурсів – тепер видатний фахівець з права. То
судячи з його акаунтів у соціальних мережах й різноманітних консультацій, які він успішно
проводить. А ми, його колеги й раді, адже питання ранкової і післяобідньої кави і до кави у кабінеті
нас не обходить. Це люб’язно забезпечує Великокаблученко.
Марта Інгаляційна або просто Мартуся після того, як її третій чоловік вижив після унікальних
кулінарних експериментів всерйоз і надовго зайнялася самоосвітою. І недаремно, тепер ії
ютубканал стосовно секретів приготування їжі – один з найпопулярніших. Закине Мартуся нове
відео, де вона готує зміятину в ананасовому соусі, за кілька днів отримує тисячі й тисячі переглядів.
Бомбоглюк колись не любив тварин. Але після того, як його рудий кіт спричинився до розлучення
з коханою – тепер він голова впливової зоозахисної організації. Кругом нього котики, кицюні,
кішечки і тільки. Кардинально змінився чоловік. Знайшов свою нішу у житті.
У глибині кімнати розташований стіл Пінцетика. Це – непоказний й тихенький молодий чоловік.
Уважний й привітний. Слухняний. А ось у віртуальному житті нашого милого маленького Пінцетика
не впізнати. Він перевтілюється на справжнісінького монстра. На злосного інтернет-кілера, що
нишпорить різноманітними сторінками-доріженьками й залишає гнівні й ядучі коментарі. Треба
бачити, як задоволено він потирає руки у ці моменти й усміхається. Знайшов себе чоловічок у
приватному житті, що й казати…
Нарешті, баба Зоя. Інакше її у нашому колективі ніхто не називає. П`ятдесятирічна жіночка
постійно носить коралі, хустку, довгу кольорову спідницю, вічно розмовляє сама з собою. Колись
вона «відмотала» термін за шахрайство. Тепер жіночка веде праведне життя, ба, більше –
застерігає усіх від гніву та гріха. Спитаєте, який стосунок тут має інтернет і сучасні технології.
Безпосередні. Адже наша колега не просто баба Зоя, а знаменита віщунка, гадалка, гуриня й
знавець усіх видів магій. Популярна відеоблогерка. Цікаво, що клієнтів і прихильників у неї завжди
достатньо. Отак воно…
І все ж я є найбільш цінним працівником нашого відділу. На відміну від інших, не просиджую
години у соціальних мережах. Зате наділений, як то кажуть шостим чуттям. Здатність
безпомилково передбачати різноманітні перевірки, ревізії, комісії і таке інше з точністю до хвилин –
є унікальним явищем. Цінять мене у колективі й шанують, бо мають можливість безперешкодно
займатися своїми справами скільки завгодно. Не вірите? А ви спробуйте, застати зненацька нас у
робочий час!
31 липня 2020 р. N 120: Розповідь про їжу та слова
ВЕРЕДЛИВИЙ ДІД
(Оригінальність у тому, що кожне наступне слово починається з наступої літери алфавіту -починаючи з А і завершуючи Я.)
Андрій біг в гастроном, ґвалт, - дід Едуард єгипетських жолудів захотів.
Інтенсивна їжа йому крутила лікті, молоко набридло; огірки, піцу - ризиковано
споживати. Тарілка ужгородської форелі хронічно цементувала чутливість,
шкодили щавель, юрмальські яблука. N 119: Розповідь про фільми
Федеріко Фелліні уклав з Тоніно Гуерра парі, що той не придумає повноцінного фільму довжиною лише 10 секунд.
На наступний день великий сценарист приніс таку замальовку: Жінка дивиться телевізор. На екрані - трансляція старту ракети. Йде зворотний відлік: 10 ... 9 ... 8 ... Ми бачимо її обличчя, на якому відбиваються яскраві переживання.
На останніх секундах вона бере телефон, набирає номер, 7 ... 6 ... 5 ... 4 ... 3 ... 2 ... 1 і зі стартом ракети вимовляє в слухалку: "Приїжджай, він полетів!" N 118: Розповідь про велосипедистів
ТЕОРЕТИЧНО І ПРАКТИЧНО
Теоретично і практично все могло закінчитися значно гірше. І навіть трагічно. На щастя, не сталося.
Бо я фартовий, у сорочці народився! А ще завжди суворо дотримуюся правил руху. Швидкість? Яка там
вона у велосипедиста. Більше не пам`ятаю нічого. Отямився, коли добряче щетиною заріс.
Дружина повідомила, що мій рогатий друг, тобто ровер, відновленню не підлягає. Ту купку разом зі
старими баняками уже здали у металобрухт.
Лікар довго тиснув мені руку, наголосивши, що доклав максимум зусиль, аби якнайшвидше повернути
мене до повноцінного життя. Оскільки я здоровий, виписав мене додому. Теоретично, так воно й мало
бути, адже ушкодження відсутні. Практично, я довго себе обмацував, присідав і махав кінцівками.
Схоже, ескулапи все-таки праві. Я відбувся легеньким переляком, кількома синцями гулею на лобі і …
втратою свідомості. Буває й таке. Дорогою додому до храму святого зайшов – якраз служба за здоров`я
була.
Спав міцно. Безтурботно. Розбудив телефонний дзвінок. Це був мій лікар. Схвильованим голосом він
запитав, як я себе почуваю й повідомив, щоб я негайно збирався і повертався до лікарні. Навіть пришле
за мною чергову машину. Я не встиг запитати його, що ж сталося. Бо ескулап таємниче повідомив, щоб
я готувався до операції, бо про мій трафунок у соціальних мережах та-а-а-ке різне пишуть.
Випивши заспокійливе, став я читати ці повідомлення. Багато. І коментарі сумні. Довідався, що того
«фатального» дня мене зняли з дерева, яке відразу й спиляли… Інше джерело сповіщало, як я
проломив бетонну огорожу… Третє, що не розминувся з … пароплавом. В одному експерти
«павутини» були солідарні: «Потерпілий, тобто я, перебуває у комі, йому належить негайна операція».
Очевидно, тому й лікар дзвонив.
Я чоловік дисциплінований, зібрався й пішов. Якщо в інтернеті пишуть, що потрібна операція й
тривала реабілітація, то так воно теоретично і є. Практично, ніхто обманювати у таких серйозних
справах не буде. Ось так.
Олег ЛЕСЬКІВ.
Місто Червоноград. 19 травня 2020 року.
Опубліковано: «Голос з – над Бугу», 28 травня 2020 N 117: Розповідь про чоловіка, дружину та розмову
АНІ ФУТБОЛУ, АНІ ПРЕФЕРАНСУ…
Суботнім вечором він підійшов і запитав тихенько з надією, що отримає іншу відповідь:
– А завтра? Ти знову підеш із друзями на стадіон. Дві години несамовито вболіватимеш, а потім
почнеться преферанс ще на кілька годин. Я буду нудитись на самоті. Прислухатись до кожного, навіть
найтихішого звуку. Ти навіть не згадуєш про мене…
– Помиляєшся, милий, – вона почала гладити йому коси, провела руками по бороді, – кожних
півгодини, під час перекуру. Вибач, не телефоную… Обстановка не надихає.
– Ми могли б провести цілий вечір і півночі разом – тільки ти і я, – адже ми з тобою чоловік і дружина.
– Звісно, звісно, так – вона якось безтурботно і безбарвно це сказала, – а ми не нудьгуватимо весь
цей час?
– Побесідуємо про щось. Ми ж ніколи цього не робимо. Сядемо вкупці на канапі і розмовлятимемо
довго і різноманітно…
Договорити йому не вдалось, бо вона перебила:
– Про що поговоримо?
– Про все. Про все, що завгодно, моя мила, моя єдина.
Вона піднялась, зробила кілька кроків кімнатою і мовила переконливо. Хоча б для того, щоб
завершити цей безперспективний діалог:
– Добре. Вирішено… Завтра – ані футболу, ані преферансу. Весь вечір тільки з тобою.
У неділю, після обіду вона зручно вмостилася у кріслі і сказала:
– На годиннику п`ятнадцята година. Я до твоїх послуг. Всіх обдзвонила і попередила, щоб принаймні
п`ять годин нас не турбували. Маємо достатньо часу, аби поговорити про все. Прекрасно, мій милий.
Починай!
Він здивовано глянув на дружину. Заскочений, але задоволений, спромігся лише вичавити з себе:
– Починай ти, – тільки й мовив несміливо…
Вона не заперечувала. Набрала повітря побільше і заторохтіла вдвічі швидше, ніж звичайно:
– Встановлюється порядок проведення операцій за рахунками клієнтів, відкритих у національній та
іноземній валютах, регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами
банку. Операції за рахунками здійснюються за допомогою платіжних інструментів за формами…
– Та ти що, – перебив він її, – як можна таке тільки вимовити… Це нудно й нецікаво.
– Але це моя робота, – вона пригорнулась до нього і стала виправдовуватись, – звичайно, якщо
хочеш, поговоримо про щось інше…
Він неквапливо почав:
– Огірки найкраще ростуть у пухкому ґрунті, насиченому киснем. Для цього молоді рослини
просапують раз на тиждень або після рясного поливу, щоб не утворювалася кірка на землі. Ґрунт
спушують на відстані …
Вона мило усміхнулась і заперечила:
– Ти мене неправильно зрозумів. Ми ж домовились говорити про своє, інтимне…
– Тоді говори ти. Мені так приємно тебе слухати. Кожне твоє слово, ніби пісня… Адже ми чоловік і
дружина, кохаємо один одного до нестями!
– Ні, я так не можу, я не знаю про що говорити, – вона намагалась ще щось сказати, але в неї не
виходило. Хоч плач, не могла нічого з себе «вичавити». І коханий чомусь мовчав, розраховуючи на
неї… Зрештою, сплела фразу, – як на зло не телефонує ніхто…
Так тривало заледве півгодини. А потім він став наполегливо вмовляти її, щоб пішла на футбол,
відповідальний ж бо матч сьогодні; далі, як завше – преферанс з друзями і його чекання. Хоч якась
сімейна розмова…
Місто Червоноград. 07 червня 2020 року. N 116: Розповідь про короля та блазня
Одного разу король Франції Філіп IV Вродливий зібрав усіх своїх вищих державних чиновників і поцікавився, чому податків і різних зборів з підданих збирається все більше і більше, а грошей у королівській скарбниці стає все менше і менше.
Чиновники мовчали, понуривши голови.
Тоді королівський блазень взяв шматок льоду і попросив передати його королю, пустивши його по колу, з рук в руки.
Пройшовши через руки всіх присутніх, до короля дійшла лише маленька крижинка ...
Після чого по колу пустили самого блазня.
Тому, що трясця, не варто мудрувати з людьми, яким довіряє король! N 115: Розповідь про сина
МИКИТА І БЕЗХАТЬКО
Зазвичай Микита спускався зі свого восьмого поверху ліфтом. А сьогодні біг сходами униз. Ні,
швидше летів, адже перескакував через дві сходинки. Цей процес тривав кілька секунд, і ось він
опинився у білому полоні подвір`я. Аж очі примружив, настільки все-навкруги було сліпуче-білим. Від
снігу, адже цілий вечір і ніч ліпила справжня хуртелиця, що ледь-ледь припинилась. Отямився від крику
двірнички тітки Тамари, котра готова вже була перехрестити Микиту мітлою:
– Що ти гониш, як навіжений? Лякаєш, ні світ, ні зоря.
Хлопець хотів її обняти замість вибачення, але лише піднесено сказав:
– Тітонько, в мене сьогодні, в мене сьогодні…
Але доказати не встиг. Двірничка його рішуче перебила:
– Дивись скільки снігу навалило. То ж стільки відгортати.
І, забувши про Микиту, продовжила свою невдячну місію.
Маршрутка у ранковий час нагадувала вулик. Штовханина, колотнеча, пасажири похнюплені,
незадоволені, адже попереду робочий день. Микита замріявся і наступив комусь на ногу. Вочевидь,
боляче, бо той розлютився і вилив на хлопця добрячу порцію словесного бруду. Той лише промимрив
несміливо:
– Вибачте, але в мене сьогодні, в мене сьогодні…
Його ніхто не слухав. Маршрутка жила своїм неспокійним життям. Микита тихо вийшов і решту шляху
долав мовчки. Добре, що встиг до початку зміни. Зустрів напарника Петра Михайловича, який нагадав
про борг. Микита мовчки витяг дві сотні, вложив тому у протягнуту руку і радісно промовив:
– Петре, знаєш, у мене сьогодні, у мене сьогодні…
Але той пропустив цю фразу повз вуха і вже піднімався сходами до прохідної. Микита також зайшов.
Постояв трохи, розмірковуючи, що далі робити. Думки якісь непричесані роїлись. Двірничка,
маршрутка, сніг, Петро, сніг… Усе якесь маленьке і несуттєве. Аж раптом до нього долинув сердитий
голос вахтера:
– Що ти тут вештаєшся без діла, адже зміна півгодини тому розпочалась. Дивись, буде тобі добрячий
наганяй за запізнення.
– А у мене відгул! Знаєте, у мене сьогодні такий день! У мене сьогодні, у мене сьогодні…
Вахтер обірвав на півслові:
– Відгул, кажеш. Чому ж тоді приперся на роботу. Вдома би краще сидів, невже справ ніяких нема?
Микита плентався додому. Яскравий зимовий день для нього потьмянів. Він не помічав дитячої
радощі від того, що сніг випав, метушні навколо. І ще багато чого не помічав. Просто плентався і все.
Думки і бажання кудись далеко відлетіли. А у нього сьогодні особливий день.
Біля свого будинку зупинився. Постояв. «Куди йти далі?, Чим зайнятися?..» Зустрів безхатька. Усі
навколо знали, що звати його Вадим, ночує десь у підвалі, збирає пляшки і макулатуру, зла нікому не
робить. Справді, а що ще треба знати про подібного суб`єкта. Вештається ж бо туди-сюди і проводжає
поглядом усіх. Усіх, в кого є дім і сімейний затишок. Микита постояв ще трохи, а потім набрав повітря
повні груди і радісно вигукнув, звертаючись до усіх і до кожного:
– У мене сьогодні такий день, особливий! У мене сьогодні, у мене сьогодні, у мене сьогодні … син народився! Ура!
– Щиро тебе вітаю, – мовив безхатько і додав, – з тебе належиться.
/Місто Червоноград. 12 лютого 2020 року./ N 114: Розповідь про потопаючих чорний
Ти зустрічаєшся з дівчиною, у вас все вже досить серйозно, ти даруєш їй різні подарунки. Черговий - ланцюжок з підвіскою "дельфінчик". Пішли ви влітку на озеро купатися. Дівчина пірнула, випірнаючи - зачепилася ланцюжком за корч, стала захлинатися, тонути ... Ти героїчно кидаєшся у воду, рятуєш її!
Ви одружилися. Минуло 10 років. Вона готує сніданок, ти дивишся новини по телевізору. Там розповідають про обміліла озері. На дні озера біля висохлої корчі знайшли людський скелет. Єдина прикмета - ланцюжок з підвіскою "дельфінчик" N 113: Розповідь про банк, знайомства, вульгарний, гра слів з матюками
Познайомився з однією шикарною дівкою. Вона стала розпитувати мене, чим я займаюся і чи є у мене гроші. Я лише посміхнувся на такі запитання і спокійно відповів, що тісно пов'язаний з банками. Ця відповідь явно завела її і ми швидко поїхали до мене. Влаштували бурхливий секс. Після чого лягли поруч і почали розмовляти. Вона накручуючи моє волосся на грудях собі на палець запитала, а розкажи мені про банки. Із задоволенням, відповів я. Схопився з ліжка, увімкнув світло, відкрив льох і показав їй свою колекцію консервації. Ну дивись - це помідори, тут огірки, гриби, варення. Вона почала кричати, то ти не банкір? Ти обдурив мене. Але я не обманював її, я дав їй банку огірків. Вона взяла її зі словами, боже, я віддалася за банку огірків. Я її відразу ж виправив, ні, ти віддалася за банку малосольних огірків за фірмовим рецептом. Мій тато завжди мені казав: - Петро! Поки маєш город, єб:::ться будеш регулярно. N 112: Розповідь про живопис та мільйонерів
Мабуть інколи ви запитуєте себе, чому ця мазанина так дорого коштує, таке і я зможу намалювати. А хтось каже, - та ти просто не розумієшся на мистецтві. Якісь незрозумілі картини з цінником в мільйони доларів, а ось пояснення всього цього.
Мільйонер: Заробляє в 2020 році 20 мільйонів доларів
Мільйонер: Наймає "художника" за 25 тисяч доларів, щоб той створив "твір мистецтва"
Художник: Робить один мазок пензлем на полотні
Мільйонер: Дякує художника і просить оцінити картину експерта-оцінювача з кола своїх друзів
Експерт: Оцінює картину в 20 мільйонів доларів
Мільйонер: Дарує оцінену в 20 мільйонів доларів картину музею, за що звільняється від сплати податків з 20 мільйонів доларів
Мільйонер: Не платить в 2020 році податків
Я в музеї: Ну це ж тупо, це лише риса на полотні
Хіпстер поруч зі мною: Ти просто цього не розумієш, безкультур'я! N 111: Розповідь про кур та мафію
Жила-була курка. І вирішила вона вступити в мафію. Пішла курка до найголовнішого мафіозі, до суворого дона, і каже:
"Хочу в мафію!" А дон їй відповідає: "Немає ніякої мафії". Тоді курка пішла до радника дона, консільєрі, і попросила прийняти її в мафію, але консільєрі відповів курці: "Немає ніякої мафії".
Тоді курка пішла до капітана мафії і попросилася до нього солдатом, але капітан сказав курці: "Немає ніякої мафії".
Курка засумувала і побрела до себе у курник. А там до неї прибігли кури - подружки і засипали її запитаннями. На всі питання курка відповідала: "Немає ніякої мафії" ... І тоді всі кури зрозуміли, що її прийняли. І стали її боятися. наст. стор.>