Гуморпедія

N 4: Анекдот про емігрантів та росіян
1920. Париж, кабаре, В залі сидять кілька емігрантів-білогвардійців.
- Панове, Знаєте, чого б мені зараз хотілося? Нажертися горілки, дати у пику офіціантові, а після залізти та срати у рояль!
-Поручік! Ви що ?! Це ж не Росія, вони ж не зрозуміють, тварюки дикі !!! N 3: Анекдот про емігрантів
Нелегальні іммігранти завжди були проблемою для Америки. Запитайте будь якого індіанця. N 2: Анекдот про рабіновича, одесу та емігрантів
Дуже багатий одеський зубний лікар Рабинович емігрує до Америки.
Оскільки вивезти усе що має за кордон не представляється можливим, він усе своє майно продав і зробив собі п'ять пар дорогоцінних зубних протезів. Вартість цих протезів набагато перевищує граничну суму, яку за законом можна провезти через митницю США.
Він благополучно прибув до Нью-Йорка і, коли митник його запитав, для чого йому п'ять пар вставних зубів, Рабинович пояснює :
- Євреї, що дотримують кашруту, тримають два набори посуду : один - для м'ясного, інший - для молочного. Я такий релігійний, що тримаю також дві пари зубів : для м'ясної їжі та для молочної.
Митник злегка здивувався, але сказав :
- O'key ! Для цього вам потрібні дві пари зубів. Як щодо ще трьох пар, що знаходяться у вашій валізі?
Рабинович пояснює :
- Розумієте, дуже релігійні євреї тримають ще окремий посуд для м'ясного і молочного спеціально для Песаха. Я ж так релігійний, що для цього тримаю окрему пару зубів !
- О, ви дійсно дуже міцні у своїй вірі, якщо так ревно дотримуєтеся усіх релігійних традицій, - сказав митник. - Однак дозвольте вас запитати, для чого ще потрібна п'ята пара?
Рабинович неспокійно оглядається, жестом підкликає митника ближче, нахиляється до нього й шепоче :
- Знаєте, якщо чесно, іноді так хочеться пожувати шматочок бекону... N 1: Анекдот про рабіновича, євреїв та емігрантів
Рабинович та Зільберман емігрують до Ізраїлю. У тому місті, куди вони приїхали, громада обіцяє їм підтримку. Зільберман - лікар, його влаштовують санітаром до лікарні. Рабинович каже, що він кантор. Пропонувати кантору важку брудну роботу незручно, і громада призначає йому невелику пенсію.
Але потім все ж просить заспівати у синагозі.
Кантор-самозванець в розпачі вбігає до Зільбермана:
- Ой, Додік, що мені робити? Я ж зовсім не вмію співати!
- Яша, зроби так: встань на видне місце, видай один-єдиний звук і впади. Решту я беру на себе.
Так все і відбувається. Зільберман пробирається крізь стривожений натовп, оглядає Рабиновича, мацає пульс і випрямляється:
- Євреї, жити він буде, але співати - ніколи!